- Візитівка
Я — українка, і цим пишаюсь
Я — українка. І це моя ідентичність, моя душа, моя сила, моя любов до рідної землі, мови, традицій і людей. Я пишаюсь тим, що народилась в Україні — країні вільних, щирих і незламних людей.
Я – мама, донька, дружина, подруга, сусідка, волонтер, організатор, і людина. Людина, яка несе добро, підтримку, тепло, оптимізм і віру. І знаю точно, що в мене всередині є той вогник, який ніколи не згасне.
Я – сучасна жінка, яка рухається і чудово розуміє, що «кожен фініш – це по суті старт», тому завершила кар’єру викладача іноземних мов та відкрила свою маленьку агенцію нерухомості. Мені дуже подобається моя робота, дуже цікаво спілкуватися з різними людьми, а бути дотичною до нової сторінки життя людини завжди надихає.
Я – мама. Особливе місце у моєму житті займає материнство. Бути мамою — це велика відповідальність і водночас найбільше щастя. Діти вчать любити безумовно, бути терплячими, сильними та цінувати кожну мить життя. Саме заради них хочеться ставати кращою щодня, показувати приклад доброти, чесності та любові до своєї країни.
Мене надихає багато речей: щасливі очі дітей, підтримка близьких людей, краса української природи, наша культура та сила. Навіть у складні часи українці залишаються єдиними, сміливими й незламними. Це надихає мене не опускати рук, рухатись вперед і вірити у світле майбутнє.
Я пишаюсь, що я українка! Пишаюсь, що говорю українською мовою, що знаю історію рідної землі, дотримуюсь традицій! І вірю, що саме любов до своєї країни, родини та життя робить нас сильнішими кожного дня.
- Духовний заповіт
Лист майбутньому поколінню
Привіт, моє майбутнє покоління! Як справи? Як життя? Цікаво, ви вже літаєте на власних космольотах чи ще їздите на машинах? Чи є вже може щось, що швидше часу? А чи кордони між країнами ще є? А панельки на Оболоні? І чи буяє цвітом там бузок?
Не знаю я, що буде після нас…але я дуже хочу, щоб ви пам’ятали, хто ви є. Ви – українці! Народ, який вміє любити, боротися, співчувати й відроджуватись навіть після найтемніших часів. У нашій крові — сила предків, у нашій мові — душа народу, а в нашій землі — пам’ять про тих, хто віддав життя за свободу.
Бережіть в собі людину! Будьте чемними, поважайте старших, розвивайтесь, не будьте байдужими, підтримуйте одне одного, знайте, що все пройде, і навіть після найстрашнішої ночі, починається світанок!
Радійте життю! Насолоджуйтеся кожною хвилиною! Ви – особливі, єдині і неповторні, тож не гайте час на дурниці, інвестуйте його в себе!
Бережіть здоров’я! Можливо у ваш час вже вигадали чарівну пігулку відновлення та органи вставляють з принтера, але краще жити зі своїми!
Любіть! Любіть свою родину, своїх дітей, свій дім, свою країну, себе. Бо любов — це те, що тримає світ навіть тоді, коли здається, що все руйнується.
Шануйте рідну мову, слухайте та співайте солов’їних пісень, читайте, , запитуйте, у вас можуть відібрати все матеріальне, але мову ніхто не зможе забрати, бо мова — це не просто звуки. Це наш дім, який завжди буде з вами, де б ви не були.
Я вірю у вас. Вірю, що ви збережете Україну сильною, доброю і вільною.
Я не знаю, яким ви будете, але дуже хочу щоб ви були!
- Родинне Дерево
Від коріння до крони
Моє родинне дерево – це не просто імена та фотографії. Це давня історія, сила, любов, величезна праця й традиції. Мій рід бере початок від славних козацько-старшинських, а згодом дворянських родів Полтавської губерні – Троцьких. Родина відчула на собі всі історичні випробування ХІХ та ХХ століть та вистояла. Радянська репресивна політика колективізації – розкуркулення, Голодомор, Друга світова війна та Заслання в Сибір – життя не пестило, але кожного разу сім’я вставала з колін і йшла вперед та розвивалася.
Досліджуючи родову жіночу лінію, я знайшла одну закономірність, можливо це і є таємниця нашого роду, а саме ім’я Анна, з 6 поколінь, Анна зустрічається 4 рази, саме тому вибір імені для моєї доньки був очевидний.
Прапрабабуся – Порубай Анна
Прабабуся – Перепелиця Анна Олексіївна
Бабуся – Мятенко Людмила Пилипівна
Мама – Прон Ганна Андріївна
Я – Костюк Катерина Олександрівна
Донька – Костюк Анна Андріївна
Ім’я – це те нематеріальне, магічне, наділене особливою силою, що не втратиш ніколи і завжди буде з тобою, як особливий оберіг.
Також дуже символічною для мене є вовняна хустка, яку прабабуся привезла з сибірського заслання, їй вже близько 75 років, ми зберігаємо її, як сімейний оберіг. Пам’ятаю, як малою мама загортала мене в неї на ніч, коли я хворіла, а на ранок, ставало значно краще.
В нас ще багато родинних звичаїв, ми стараємось дотримуватись всіх українських традицій. Але сьогодні я з вами поділилася найсокровеннішими.