Візитівка «Я – українка, і цим пишаюсь»
Есе-знайомство. Розкажіть про свою роль у суспільстві, професію, материнство та те, що надихає вас кожного дня.
Вітаю, мабуть, краще почати з того, що я з дитинства людина , яка не могла миритись з несправедливістю, що завжди створювало в житті цікаві ситуації. Мало хто любить тих, хто говорить , що думає, та ще й правду , бо вона у кожного своя . Тому, хочеться вірити, що я в суспільстві не найгіршу роль відіграю . Я дуже рада , що колись вступила саме до педагогічного університету на факультет іноземних мов, адже педагогіка й досі допомагає мені вирішувати квести зі своїми дітьми)
Вчителем я не стала , хоча років 5 займалась з дітьми й дорослими, але це одна з найскладніших професій , а бути я завжди хотіла перекладачем, ким і стала . З 20 років почала працювати, а коли народилися хлопці , створила власну агенцію і створила робочі місця , так вийшло, що працювали на мене люди в основному з тоді вже окупованих луганської та донецької областей . Було цікаво . Мені було цікаво, зустрічі , переклади, подорожі . Мені не треба було сидіти в офісі , я була завжди зі своїми дітьми , ось це й було для мене і залишається головним: мати можливість бути поруч не просто фізично, але й морально зі своїми дітьми і подати їм руку в будь-який час. Мабуть, це і є моя супер сила. І вони є рушійною силою, заради них я точно можу якщо не звернути, то подвинути гори точно)
Одна з найскладніших професій – материнство, так кажуть, але я так ніколи не вважала . Це праця , дійсно найскладніша, бо це праця з собою. Діти зчитують навіть твій погляд. Я не підвищую голос на дітей , поважаю їх і не говорю , що вони не знають, бо ще діти. Вони знають вже набагато більше за мене . Мабуть, тому вони думають, коли я говорю строго, що це я кричу , але я їм обіцяла зводити на екскурсію до родин, де кричать) вони дійсно найкращі люди в світі для мене . Сини і донечка – найбільший скарб в житті, це без сумніву , я щось дуже хороше зробила в житті , бо вони обрали мене мамою. І їм пощастило мати одне одного, бо такої любові я ще не бачила в світі.
2. Духовний заповіт «Лист майбутньому поколінню».
Лист :
Колись ви відкриєте цей лист.
Хочеться , щоб він просто ніч в собі любов, бо з неї починається абсолютно все.
Мабуть, однією із найважливіших місій в цьому світі я б назвала продовження роду . У прямому й переносному сенсах . Можна народити дітей , але не розповідати їм і не показувати своє життя та життя пращурів , не гуляти місцями свого дитинства, ділитись спогадами. Діти виростуть прекрасними, але без жодного розуміння , що можна передати вже своїм . Не робіть так. Діліться своїми частинками життя.
Найбільшою цінністю є сімʼя . Не завжди люди по крові бувають близькими все життя , але важливо все-таки знаходити спільне, зустрічатись з рідними і берегти те, що несе в собі лише рід. Мені б дуже хотілось , щоб ви, мої діти і діти моїх дітей знали, що у ваших серцях така сила, яку не зламає жодна перешкода . Я мрію, що ви збережете в
Собі справжність і віру в себе , і тоді ніхто і ніщо не зможе завадити вам дійти до своєї мрії .
Я точно знаю , що любов до своєї землі передається з молоком, я знаю це не з книжок , з власного досвіду . Її не можна навʼязати чи переплутати з чимось , вона просто є частиною тебе . Як було б прекрасно побачити, що наша країна квітне , а в ній такі прекрасні люди ростуть, бо інакшими ви бути й не можете !
Бережіть те, що всередині вас , тоді й все навколо буде лише розквітати!
3. Родинне дерево «Від коріння до
крони»
Мені здається , однією з найсильніших наших традицій завжди була поїздка до місця , де я народилась , Золотої Балки. Місце , яке наповнювало мене силою та енергією , я була дуже щаслива , що можна передати це своїм дітям . Останній раз ми були там перед початком повномасштабного… Мої сини мали можливість їздити туди , коли ми мали можливість, моя донька не бачила ще цього священного місця , адже вона народилась вже під час повномасштабного. Для мене це окрема болюча тема , адже там поховані мої найрідніші бабусі й дідусі з обох сторін . І зараз ми не маємо можливості поїхати туди , село звільнили, але його щодня знищують , не залишаючи можливості людям навіть бути в своїх домах , мої родичі залишили будинки і працю, яку створювали руками, давали робочі місця . Коли ми приїздили туди, це було магічно, хлопці дружили з місцевими дітьми, дітьми моїх друзів дитинства , я вважаю, що це заклало багато доброти і щирості в них, адже там ніхто не міряє людей за кількістю автомобілів чи брендів одягу, люди справжні і добрі . Я щиро хочу вірити в повернення цих місць , бо вони дійсно є священними для мене. Ще одним з таких місць є Енергодар, місто, де я виросла і так само останній раз була з дітьми напередодні повномасштабного, окуповане і не зрозуміло, чи будемо мати ми змогу знову туди поїхати , але ми віримо.
Чому я вважаю ці поїздки сильною традицією , бо вони заклали стільки любові і щирості в моїх дітей , я знаю, що тепер вони передаватимуть це своїм дітям 
4 фото моїх картин .